Rambler's Top100
 
 


История России
Всемирная история

День космонавтики.
   

Руїна

История России, Всемирная история

ПОИСК



РЕКЛАМА

Список рефератов по истории

Руїна Скачать Руїна


            КИЇВСЬКИЙ  ГУМАНIТАРНИЙ  IНСТИТУТ



                                       Контрольна  робота


                         з  дисциплiни “Iсторiя України”


             на тему   Руїна.  Внутрiшньо- i  зовнiшньополiтичнiя

     боротьба  за  об’єднання Право- i Лiвобережної  України.



                                               Виконавець:  студент 1 курсу

                                                  заочного вiддiлу навчання

                                          економiчного факультету (Фiнанси)
                                               Корда Олександр Васильович



 Руїна.  Внутрiшньо-  i  зовнiшньополiтична  боротьба  за
об’єднання  Право  i



                                        Лiвобережної    України



               Вступ
                                      3



1.   Україна  другої  половини  17-го  століття .  Причини  та  характер


      виникнення   розколу  суспільства .
                   4


2.   Початок  Руїни .  Перше  гетьманування  Ю. Хмельницького .


      Іван  Виговський .
                               5


3.   Друге  гетьманування  Ю. Хмельницького .  Війна  з  Польщею


      та  розкол  України .  Апогей  Руїни .
                    8


4.   Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика .



      Петро  Дорошенко  та  турецька  альтернатива .        Третє



      гетьманування  Юрія  Хмельницького .
             10


5.   Лівобережжя .  Іван  Брюховецький  та  Дем’ян  Многогрішний .



      Проросійська   орієнтація  Івана  Самойловича .
        14


   Заключення .
                               18



   Література .
                                 20



     Вступ


Руїна.   Перiод    нацiонального   “ самогубства “   України.  Перiод
  братовбивчих вiйн   i   нескiнчених     зрад,  суспiльного розбрату
 та  марнотрацтва   усього,   що
було   досягнуто  за   довгої   та   тяжкої    боротьби    пiд    час
повстання  1648 р та  Визвольної  вiйни   українського   народу   пiд
проводом   Б Хмельницького.   Деякi  iсторики  вважають,   що    саме
в  цей  перiод  своєї  iсторiї  Україна  як  держава  втратила   свою
останню  можливiсть   об’єднати   Право-   та   Лiвобережжя   в  одну
сильну   полiтично,  культурно   та   економiчно   незалежну   країну
Європи.
   Докладне   вивчення  цієї  історичної   доби   допомагає   виявити
механізми  та засоби  встановлення  прямого   імперського   правління
на  теріторіях ,  що   були  приєднані   не   за   допомогою   прямих
військових    дій   ,    а     завдяки    досягненням   московітської
дипломатії.
Ситуація   за   якої   розпочалась   доба   руїни   була    додатково
ускладнена суперництвом  за  гетьманство ,   що   розпочалось   після
смерті   Б.Хмельницького.  Нестійкість   становища   гетьманів   доби
Руїни  примушувала  їх  йти  на політичні  компроміси  із  вимушеними
 союзниками.
Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою  та
зовнішньою  політикою України   у   цей  період.  Впливом   прийнятих
рішень на соціальну  та  державну  ситуації  в  країні .
В  роботі  використовувалася   як   сучасні   так   і   вже   визнані
академічні  джерела. До  висвітлення  проблем  Руїни  у  різні   часи
вдавались такі  історики-науковці як :   Н. Полонська –  Василенко  ,
О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко  ,   М.  Грушевський,  І.
Холмський . У роботі  надано  різностороннього погляду , що   включає
у  себе  компільовані погляди  різних  науковців.



                    1  .  Україна    другої    половини     17-го
сторічя.
                    Причини  та  характер   виникнення   внутрішнього

                                           розколу    суспільства   .

Пiсля  своєї  смертi  Б.Хмельницький  залишив  чималу  спадщину.   На
пiдглеглих  козакам  територiях  площею   близько   250   тис.    кв.
км.   проживало
1.2 – 1.5  млн  людей.  Це  були  колишнi  Чернiгiвське  ,   Київське
та   Брацлавське   воеводства.   Волинь   та    Галичинна    належали
ПольськIй  коронi . Пiсля  повстання   1648   року   майже   половина
землi ,  вiдiбранної  у  полякiв  i яка   стала   власнiстю   Вiйська
Запорозького  було  передано  самоврядованим  селянським  поселенням.
 Податки  з  частини  цих ,  так  званних  рангових земель  йшли   на
 виплату  платнi  перебувавшим  на  козацькIй  службi.  На  той   час
близько  33%  належало  українськiй  знатi   та   козакам  ,   17%  -
православнiй  церквi .
    Була   встановлена   відмінна  від   існувавшої   раніше    форма
військово-     адміністративної   системи.   Підопрядковану   козакам
землю  було  поділено  на  16  військових  округів,  що   відповідали
полкам  війська  козацького.  Командири  цих  полків -  полковники  -
у   мирний   час   виконували   функції    головних    судового    та
адміністративного  урядника. В  свою   чергу  ,   територія   кожного
військового  округу ,  або  полку ,   поділялась   на   сотні  ,   де
адміністративну  ,   судову   та   військову    функції    виконували
сотники .   На   нижньому   щаблі    цієї   адміністративної  системи
знаходилось  село  або  навелике  місто ,  влада  в  якому   належала
козацькому  отаманові .   Центри  управління   сотнями   та   полками
знаходились  в  великих  містах ,  відповідно   яких   ці   полки   і
називались .  Столицею  формально  вважався  Київ ,   але   козацький
уряд  знаходився  в  місті  Чигирин   –   столиці     Б.Хмельницького
  (  сучасна   Черкаська   область  ).   Головою   усієї   військово-
адміністративної  системи  був   гетьман  .   Вибирався   гетьман  на
генеральній   нараді  .   Але   за   1648  –  1656   роки   регулярне
козацьке  військо  досягло  чисельності  в  40 -  60 тисяч  чоловік ,
  то   скликання   таких   зборів   стало    недоцільним   та   майже
неможливим .  Дуже  великий  вплив  мала  козацька  старшина  ,   яка
спочатку  вибиралась  на   зборах  ,   та   з   посиленням  елітарних
тенденцій  в  середовищі  старшини  ці  посади  стали   спадковими  .
Старшина    являла    собою    поєднанням    ради    міністрів     та
генерального  штабу .  Гетьман ,   спираючись   на   владу   старшини
був   фактичним   правитилем   України   ,    командуючи    козацьким
військом ,  проводячи  власну  внутрішню  та   зовнішню   політику  ,
контролюючи  системи  судочинства  ,  адміністративного  управління ,
 земельним  фондом , козацькою  скарбницею  та  інш .
     Події  1648 – 1656  років  принесли  в  життя  українців  багато
 змін .  До  лав  Війська  Запорозького  вливалося  багато   людей  .
Козаком  міг  стати  кожен .  Більше   40  %   дорослого   чоловічого
населення  України  знаходились  на  військовій   службі   .   Стаючи
козаком ,  селянин   отримував   право   обирати   старшину  ,   бути
обраним  в  старшину ,  право  володіти  землею  ,   звільнявся   від
податей .  Стати  козаком   могла  люба   людина  ,   незалежно   від
соціального  статусу  і  яка   могла   власним   коштом   забезпечити
себе  військовим  спорядженням  та   амуніцією  .   Як   правило   на
військову  службу   йшли  міщани  та  досить  заможні  селяни ,   для
яких  це  був   єдиний   шанс   набути   більш   вищого   соціального
статусу .  Ті ,  хто   не  мав  такої  можливості  займали   землі  ,
конфісковані  у  польської  шляхти .  Вони платили  податки   з   цих
земель  та  виконували  певні   послуги  ,   а   саме   забезпечували
Військо  Запорозьке  простоєм ,  провізією  та  засобами   транспорту
– це  так  звані  натуральні  податки .  Внаслідок  боротьби   селяни
отримали   право   на   особисту    свободу   ,    право    мати    і
разпоряжатися  власним  майном  на  власний  розсуд ,  могли   вільно
переселятися .  Панщина  була   знищена  .   В   суспільному   устрої
межі  між  різними  верствами  населення   поступово   розмивалися  .
Рівень  соціальної   рівності  на  той  час  був  чи  не  найвищий  в
 Європі  та  в  усьому  світі .
   Та  з   часом   усім   цим   демократичним   здобуткам   з’явилась
загроза  з  боку  привеливійованого  класу  -  української  знаті  та
 реєстрової   старшини  ,   які   хоч   і   боролися   за   соціальну
рівність ,  та  втрачати  власні  привілеї  не  хотіли  .   Створення
суспільства  рівноправних  людей  автоматично  знищило   знать  .   В
розумінні   цих   людей    вся     боротьба    українського    народу
зводилась  до  заміни  правлячого  елементу  з   вигнаної   польської
шляхти на  українську  знать .   Займаючи   високі   пости  ,   маючи
великий  військовий  та  політичний  досвід ,  богатство  та   високе
положення  в  суспільстві  вони  використвували  своє  становище  для
 зміцнення  свого  впливу  та  матеріального   достатку  .   Державні
посади  починають  передаватись  спадково .  Як  вихідці  з  старшини
,  гетьмани  сприяли  зосередженню  влади  в її  руках ,   спираючись
на   її  підтримку  .   Такий   стан   речей   задовільняв   й   іншу
впливову  силу  -  українську   православну   церкву  ,   якій   було
надано   широкі   права   та   щедра   законодавча   та   матеріальна
підтримка .  Поступово  формувався  правлячий  клас ,   який   дедалі
більше  нагадував  існувавший  раніше .  Починають  з’являтися  перші
 спроби  позбавлення  селян  та  простого   козацтва    вольностей  ,
здобутих   в   боротьбі   1648   року  .   Нерідко   відповідь   була
ворожою  і  досить  агресивною .  Прірва  між   правлячою   верхівкою
та  простим  народом  стає  все більшою  та більшою .
     Таким  чином ,  основними  причинами  виникнення   Руїни   можна
назвати  внутрішні  протиріччя   між   елітарними   та   егалітарними
напрямами  в  розвитку  української  держави ,  неготовність  типових
 представників   правлячої  знаті  до  створення  суспільства ,   яке
б       базувалось       на       демократичних       засадах       .


                     2 .  Початок   Руїни .   Перше     гетьманування

                    Юрія    Хмельницького .  Іван   Виговський .
Ще   за   свого   життя   Б.Хмельницький   мав    наміри    заснувати
гетьманську  династію .  Тому   коли   він   помер  ,   питання   про
гетьманського  наступника  не  виникало – козацька  старшина  ,   яка
буквально  боготворила  Б.Хмельницького  негайно  вибрала   гетьманом
його 16-ти  літнього  сина  Юрія  Хмельницького (близько 1641 – 1685)
 ,  маючи  надію  що  виховуючись   коло   батька  ,   він   перейняв
певні  риси  характеру  та  досвід .  Та  цим  надіямм   не   вдалося
справдитись  –  Ю.Хмельницький   виявився   людиною   нерішучою    та
слабохарактерною , а  що  найгірше , він  легко   піддавався   впливу
з  боку  козацької  старшини .  Пробувши  гетьманом  близько   місяця
він  власноруч  склав  з  себе  повноваження .
    Того ж  1657  року  обрано  наказним  гетьманом ,  а  згодом   на
Генеральній  Раді , за  участю , крім   козаків   ще   й   міщан   та
духовенства ,  26 серпня  у  Корсуні  затверджено   гетьманом   усієї
України  генерального  писаря   Генеральної   військової   канцелярії
Війська  Запорозького  Івана  Виговського (рік нар. невід. – 1664)  .
Вихідець  з  православної  овруцької  шляхти ,  навчався  в  Києво  –
Могилянській  академії , працював  у  міському  суді  Луцька ,  потім
 при  польському  комісарі  в  Україні ,  брав   участь   у   бойових
діях  у  складі  польської  армії   проти   українського   війська  .
Був  одружений  з  княжною  Солемирецькою .  Після  розгрому  поляків
 під  Жовтими  Водами  у  1648  році  він  потрапляє   в   полон   та
переходить    до    Б.Хмельницького   .    Незабаром    призначається
генеральним  писарем ,  аж  до  смерті  гетьмана   залишаючись   його
найближчим  соратником  та  помічником . Один  з  найосвіченіших   та
талановитих   мужів  свого  часу ,  він  брав   участь   у   багатьох
посольствах  і  виявив  себе  блискучим  дипломатом .
        В    своїй    внутрішній   політиці    Виговський    спирався
насамперед  на  старшину ,  намагався  зміцнити   її   положення    в
державі ,  наділяв  її  значними   маєтностями   тощо  .  1657   року
було  оформлено  договір  зі  Швецвєю ,  яка   визнала   незалежність
України   та   її   кордони   да   Вісли  .   Від   Литви   приєднано
Берестейське  та  Новгородське   воєводства  .   Поновлено   союз   з
Кримом  та  Туреччиною . Загальний  зовнішній  політичний  курс   був
спрямований  на  створення  незалежного  українського   князівства  .
Та   цьому   сильно   заважало   ставлення   Москви   ,    якій    не
подобалась  все  більш  зростаюча  політична  незалежність  України .
 Саме  як  противагою  московським  впливам   в   країні   Виговський
зміцьнює  та  використовує  зв'язки  з  Польщею  .   Та   вже   давно
домагалася   повернення   України  ,   обіцяючи   широкі   права   та
автономію .  Такі  вимушені кроки  Виговського  розуміє  як  козацькі
 верхи  та   знать   так   і   духовнство  .   Але   такі   політичні
загравання   старшини   з   польською   шляхтою   сильно   підривають
довіру  простого  народу ,  в  пам’яті  якого  ще  не  зажили  болючі
 рани  польського  панування .
    Досить  сильну  опозицію  виявили  запорожці ,  ображені  за   їх
ігнорування   в   прийнятті   досить    важливих    рішень   ,    але
насамперед  за  те ,  що  їх  не  запросили  на  вибори   гетьмана  .
До  Москви   почали   надходити   доноси   кошового   отамана   Якова
Барабаша  та  Полтавського  полковника Мартина  Пушкаря ,  який   мав
  амбітні   плани   самому   стати   гетьманом  .   В   цих   доносах
виговського звинувачували  в  пропольських  симпатіях та  в   намірах
“ продати “  Україну  Польші .  На  вимогу   Москви   було   скликано
нову  Генеральну  Раду  в  місті  Переяславі  в  надії  ,   що   вона
провалить  Виговского .  Як  представник  царської  корони  на   Раді
присутній  був  боярин  Хітрово .   Та  незважаючи  на   всі   заходи
з  боку  Москви ,   Виговського   було   обрано   одноголосно  .   Як
компенсацію  Москва  отримала  згоду  на   збільшення   воєводств   в
Ніжині ,  Переяславі  та  Чернігові  .   Відразу   після   закінчуння
Ради  боярин   Хітрово   направляється   да   Полтави   та   намовляє
Пушкаря  підняти  проти  Виговського   повстання  .  В   кінці   1657
року  той  збирає  20  тисяч   рядових   запорожців   та   20   тисяч
“гультяїв” , наймитів .  Під  Полтавою  він  розбиває  полки  Сербіна
 та  Богуна .    Та   в   червні   1658   року    гетьманська   армія
Виговського  під  тією ж   таки   Полтавою   розгромила   повстанську
армію .  Загинуло  15  тисяч  повстанців ,  а  з  нами  й  М.  Пушкар
.  Барабаша  пізніше  схоплено   та   страчено  .   Наступного   року
придушено  виступ  І.Іскри .   З   обох   сторін   загинуло   до   50
тисяч  людей .
   В  загальному   на   Українй    посилювалась    боротьба    різних
груп   населення :
старшина  ,   яку   лякав   царський   абсолютизм  ,    все    більше
схилялась до Польші ,  та  навпвки – селяни  та  міщани  до  союзу  з
 Польщею  відносились  напрочуд  ворожо  :   їх   лякали   панщина  ,
панський  гніт ,  релігійні  утиски  тощо .  Та  неминучисть  розриву
 з  Москвою   була  очевидна .
     Врешті    українські    та    польські    дипломати    досягають
компрмісного  рішення . 16  вересня  1658  року  у  місті  Гадяч   І.
Виговський  укладає  з  Польщею  союзний   договір  ,   відомого   як
Гадяцький   трактат  .   З   боку   України    представниками    були
видатний  дипломат   Юрій   Немирич   та   переяславський   полковник
Павло   Тетеря  .   Суть   Гадяцького   договору  ,   автором   якого
головним  чином  був  Ю.Немирич  була  така :  три  держави , а  саме
 Польша , Литва   та   Україна   створюють   федерацію   рівноправних
держав ,  до  якої  може   приєднатися   Москва  .   До   України   з
назвою  “Велике  Князівство   Руське”   входять   три   воєводства  :
Київське ,   Чернігівське   та   Брацлавське  .   Україні   надається
широка   автономія  .   Законодавча   влада   належить   Національним
Зборам ,  а  виконавча – гетьманові ,  якого   українське   населення
обирає  “доживотно” ,  і  якого   затверджує   король  .   Князівство
Руське  має  власну  монету ,  скарбницю ,   суд   та   армію  -   30
тисяч  козаків  та  10  тисяч  найманого   війська  .   Гарантувалось
збереження  трвдиційних  прав  козацтва .  Щороку  за   рекомендацією
гетьмана  сотня   козаків   приймалась   до   шляхетського   стану  .
Польські   війська   не   мають   права   переходити    кордон    без
запрошення  гетьмана ,  а  якщо  переходять  то  вступають  під  його
 команду .  В Україні  скасовується  унія .  Обидві  релігії –  римо-
католицька   та   православна    -    визнаються    рівноправними   .
Засновуються  два  універсмтети ,  колегіїї ,  школи ,  друкарні .
   Гадяцький  трактат  викликає   захоплення   тими   можливостями  ,
які  він  надавав  Україні   та   Польщі  .  Але   все   це   так   і
залишилось  тільки  на  папері. Ще  до   свого   підписання  в   1659
році він  викликав  війну   з  Москвою .  Виговський  звертається  до
  європейських   дворів   з    маніфестом   ,    в    якому    Москву
обвинувачено  в  порушені  Переяславського  договору : в   захопленні
Литви  ,   завойованої   українськими   силами  ,    у    Віленському
договорі  з  Польщею ,   в   підтримці   повстання   проти   гетьмана
тощо .  Майже  150 тисячна   московська   армія   під   командуванням
князя   Трубецького   та   Ромодановського    окуповує    Україну   .
Виговський  за  допомогою  союзників – татар ,  поляків   та   німців
28-29  червня  під  Конотопом  завдає  війську  московитів   нищівної
поразки .  Гине  цвіт  московського  боярства ,   татари   захоплюють
в  полон   та   страчують   князя   Пожарського  .   Москву   охоплює
паніка ,  цар  збирається  тікати  до  Ярославля .  Проте  Виговський
 не   зміг   продовжувати   війну  .   Напад   на   Крим   запорожців
кошового  І.  Сірка   змушує   союзників-татар   повернути   назад  .
Починаються  повстання :  Гадяч ,   Ромен  та   Лохвиці   підтримують
Москву .  Ніжинський  протопоп  Максим  Филимонович   та   Ічнівський
Семен  Адамович  висилають  Трубецькому  доноси   на   Виговського  .
Проти   гетьмана  виступають   старі   полковники  :   Золотаренко  ,
Сомко ,  Ціцюра .   За   час   зворушень   гине   близько   3   тисяч
українців .  В  жовтні  1659   року   Іван   Виговський   скликає   в
Германівці  Генеральну  Раду  і  складає  перед  нею  булаву  .   Сам
подається  до  Польщі ,  де  дістає  посаду   барського   старости  ,
потім  Київського  воєводи,  а  ще  пізніше  сенатора .  За   доносом
полковника   Тетері   арештовано   та   розстріляно   в   1664   році
неподалік  Манявського  скиту  на  Галичинні .
     Можна   сказати  ,   що    за    часів    гетьманування    Івана
Виговського  Україна  мала   найбільшу    у   свій   час   можливість
стати  країною  вільною  та   політично  незалежною .  І  хоч   деякі
історики  досить  негативно  оцінюють  його  діяльність ,   називаючи
його  гетьманом  старшини ,  а  не  усього  народу  Виговський  все ж
 таки  залишив  яскравий  слід  в  історіїї   України   як   видатний
дипломат   та   взагалі   один   з   найбільш   освічених   державних
діячів  України .  Шкода ,  що  всередені  країни   певні   політичні
сили  так  і  не  досягли  одностайності  в  поглядах   на   майбутнє
України ,  часом  переслідуючи   свої   власні  ,   але   не   завжди
правильні  цілі  .  Тай  не  треба  забувати ,  що   з   усіх   боків
молоду  козацьку  державу   отчували   країни  –  хижаки  ,   які   й
уявити  не  могли  Україну  вільною  та  для  яких   саме   існування
під  боком  сильної  та  незалежної  держави  вже становило загрозу .



                 3 .   Друге  гетьманування   Юрія   Хмельницького  .

        Війна  з  Польщею  та  розкол  України .   Апогей   Руїни .
На  тій  же  Раді  в   Германівці   гетьманом   знову   обрано   Юрія
Хиельницького   ,     кандитатуру     якого     висунула     старшина
антипольського  напрямку ,  яка  схилялась  до  союзу  з   Москвою  .
Головним   помічником   Юрія    був    генеральний    осавула    Іван
Ковалевський ,  якого  Б. Хмельницький  призначив  опікуном .  Досить
 близькими  до  молодого  гетьмана  були  Луцький   полковник   Петро
Дорошенко   та    кошовий    отаман    Іван    Сірко   .   Насамперед
новоспечений  гетьман  та  старшина  хотйли  налагодити  стосунки   з
Москвою  та  добитися  поширення  прав  для   України  ,   приєднання
північної   Чернігівщини   та    частини    Білорусіїї   ,    свободи
дипломатмчних   стосунків  ,   заборону   воєводам   втручуватись   у
внутрішні  справи   країни  .   Все   це   було   оформлено   в   так
званних  Жердевських  статтях .   На   той   час   князь   Трубецький
повертається  на  Україну  з  новим  військом .  До   нього   вирушає
посольство  на  чолі  з  П. Дорошенком ,  та  той  їх  не  приймає  .
В   свою   чергу    він   запрошує   Юрія   до   Переяслава   ,    де
Генеральна  Рада  знову  обирає  його  гетьманом .  Заляканий   силою
російського  війська  та  погрозами  Трубецького  в  1659  році  Юрій
 приймає   замісь   Жердицьких   статей  –  нібито   статті   Богдана
Хмельницького  ,   а   саме   Переяславську   угоду   1654   року   .
Справжні  ж  статті  в  Москві  були   кардинально   перероблені   та
доповнені ,  в  них  було  проведено   принцип   повного   підкорення
України   Москві  ,   а   митрополита   Київського   –   Московському
патріархату  (  про  це  в  редакції  1654   року   не   було   наіть
згадки) .  Згідно  з  Преяславським  пактом   1659   року   російські
залоги  розташовувались   в   усіх   найбільших   містах  .   Козакам
заборонялось  вести  зовнішню  політику  та  вступати  в  війни   без
дозволу   московського   царя  .   Не   дозволялось   без   згоди   з
Москвою  обирати  та  звільняти  старшину  та  полковників .  Гетьман
 після  обрання  повинен  був  їхати   на   поклон   до   російського
самодержця .  Козацькі  залоги  повинні   вийти   з   Білої   Руси  .
Митрополит  Київський   повинен   був   визнати   владу  Московського
патріархату .
   Вся  трагедія  подальшої  історії  України  була  в   тому  ,   що
цей  зфальсифікований  документ  1659  року  став  єдиним   офіційним
текстом  так  званих  “Статтей  Богдана  Хмельницького”  і  на  ньому
 згодом  підписувались усі  гетьмани.
    Московький  уряд  не  рахувався  з  Юрієм   Хмельницьким  ,   той
свої  функції  вже  виконав .   Воєводи   втручалися   в   управління
крвїною ,  роздавали  на  свій  розсуд  землі ,  уряд  через   голову
гетьмана  вів  переговори   з   старшиною  .  Поступово   гетьманська
влада  Ю. Хмельниццького  стає  номінальною .  Зростає   невдоволення
простого  люду .
     В  1660  році  між  Росією  та  Польщею  знову   виникає   війна
за   панування   над   Україною  .   Московські   війська   разом   з
гетьманським  військом  виступають  на  Правобережжя .  Та  незабаром
  під   Чудновом  що   на   Волині   вони   потапляють   в   польське
оточення  .   Після   розгрому   Ю.  Хмельницький    згоджується   до
повернення  України  до  складу  Польщі ,  підписуючи  договір ,  так
званий  Слободищенський  (інша  назва – Чуднівський)   трактат  ,  що
був   повторенням   Гадяцького   договору   ,   але   без   “Великого
Князівства  Руського  та  з  скасуванням  Переяславської  угоди  1654
  року   та   розривом   союзу   з   Москвою   -   фактично   Україна
діставала   автономію  .   Але   на   той    час    влада    гетьмана
поширювалась  лише  на  Правобережя ,  лівий  беріг  знаходився   під
владою  московського  царя .  Ю. Хмельницький  ще  не  втрачав  надії
  об’єднати   Україну  ,   але   розуміючи   власну    неспроможність
виправити  важке   становище   країни   в   січні   1667   року   він
зрікається  гетьманської  булави  та   йде   в   монастир  .   Згодом
його  поляки  заарештували  і  ув’язнили  в  Марієнбурзькі  фортеці .
 Вийшовши  на  волю ,  тривалий  час  жив  в  одному   з   монастирів
в  місті  Умань .
   Таким  чином ,  окупована  російськими  та  польськими   військами
,  розірвана  на  шматки  соціальними   конфліктами   та   політичним
протистоянням  різних  сил  Україна  розділилась  па  дві  частини  .
Історичний  період ,  відомий  як  Руїна  досягає  свого  апогею .

 4 . Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика.
           Петро  Дорошенко  та  турецька  альтернатива .  Третє
                          гетьманування  Юрія  Хмельницького .
    Наступником  Ю.  Хмельницького   на   Правобережжі   стає   Павло
Тетеря - Моржковський  (рік  народ.  невід. – 1670)  ,   вихідець   з
київської  шляхти .  Навчався  в  Київській  академії ,  належав   до
Львівського  братства .  До  1648  року – писар   міського   суду   в
Володимирі – Волинському .  Під   час   повстання   1648   року   він
переходить  до  Б. Хмельницького , одружується   з   його   дочкою  ,
стає  однією  з  найближеніших  до гетьмана  людиною .  З  1649  року
– полковий  писар  Переяславського  полку  ,   з   1653  –  полковник
того  ж  таки  полку  .   В   складі   української   делегації   брав
участь  в  підготовці  Березневих  статей  1654  року . У  1657 –1659
 роках – генеральний  писар ,  вів  підготовку  Гадяцької  угоди   та
Слободищенського  трактату .
     В   своїй   діяльності   П.  Тетеря   повністю   спирається   на
підтримку  польського  короля   Яна   Казиміра  .   Радячи   королеві
об’єднати  всю  Україну  ,   він   разом   з   польсько  –  козацьким
військом    та   союзниками   –   татарами    захолює    майже    все
Лівобережжя .  Знищуючи  все   на   своєму   шляху  ,    це   військо
дійшло  до  Глухова ,  та  здобути  це  місто  так  і  не  вдається .
 В  цей  час  поведінка  поляків  на  українських   землях   викликає
цілу  низку   народних   заворушень  .   Саме   на   придушення   цих
повстань  й  повернув  свої  війска  П. Тетеря ,  втративши  на   той
час  своїх  останніх  козацьких  прибічників .  Але  розбитий   одним
з  ватажків – повстанців  Дрозденком ,  зрікається  булави  та   1665
році  тікає  до  Польщі ,  де  приймає  католицьку  віру  та  отримує
 посаду  брацлавського ,  ніжинського та  чигиринського  старости .
     Після   Тетері   в   гетьманська   белава   на   короткий    час
опинилвсь  в  руках  гетьмана  Степана  Опари  (рік.  нар.  невід.  –
1665)  ,   який   в   червні   1665   року   з   допомогою    загонів
кримських  татар  захоплює  гетьманську  столицю  Чигирин .
Через  два  місяці  під  тиском  оточення  та  ширших  козацьких  мас
 втікає  до  Криму .  Тогож   таки   року   в   Чигирині   Генеральна
Рада  вибирає  гетьманом  Петра  Дорошенка (1627  –  1698)  ,   внука
гетьмана  реєстрових  козаків  Михайла  Дорошенка .   Сам   родом   з
козацької  родини   в  Чигирині  ,  з   1648    року   –   в   складі
гетьманської  сотні  Б. Хмельницького .   Брав   участь   в   бойовмх
діях ,  учасник  різних  посольств ,   де   виявив   себе   блискучим
дипломатом .   З  1657   року  –  прилуцький   полковник  ,   активно
підтримував  політику  Виговського .  З  1660   року  –  чигиринський
полковник ,  з  1663 року -  генеральний  осавула ,  а  з  1665  року
–  черкаський   полковник  .  Постійно   треба   було   боротися    з
претендентами  на  гетьманську   булаву  :   Брацлавський   полковник
Василь   Дрозденко   оголосив   себе    гетьманом   .    З    великим
напруженням  Дорошенко  здобуває  Брацлав .  Впроваджуються  в  життя
  цілий   ряд   реформ  ,   за   якими   стояв    митрополит    Йосип
Тукальський .  Всіма  своїми  діями   Дорошенко   тільки   підкреслює
свої  наміри – об’єднати  Право-  та   Лівобережжя  в   одну   сильну
Україну .  Часто  скликає  Генеральні   наради  ,   та   вислуховуючи
думку   рядового   козацтва   він   здобуває   все   більшу   народну
популярність  .   Враховуючи   досвід   своїх   попередників  ,   для
обмеження   впливу   козацької   старшини   на   військо    Дорошенко
створює  20 тисячну  армію  сердюків – найманців ,  яка   підкорялась
лише  йому .
   На  початку   свого  гетьманування   Дорошенко   мусив   визнавати
польську   зверхність  ,   бо   в    більшості    українських    міст
розмістились  польські  залоги . Та  для  реалізації   своїх   планів
об’єднання  України   він  ,   не   вбачаючи   в   польській   короні
чесного  союзника  звертається  до   Оттоманської   Порти  .   Султан
обіцяє  визнати  Україну  від  Перемишля   до   Сєвська  .   В   1666
році ,  використавши  ослаблення  Польщі  внаслідок  повстання  проти
 короля  Дорошенко  з  допомогою  татар  завдає  польському   війську
під  проводом  Маховського  нищівної  поразки  під   Брацлавом  .  30
січня  1667  року відбулось  підписання   між   Росією   та   Польщею
так  званої  Андрусівської  угоди ,  відомої  ще   як   Андрусівський
мир .  Підписаний  в  селі  Андрусові  біля   Смоленська  –  це   був
мирний  договір   про  припинення  російсько – польської  війни  1654
– 1667  року  за  білоруські  та  українські   землі  ..   Згідно   з
угодою  Польща  віддає  Московії  Смоленськ  та  Сіверську  землю   і
визнає  право  Москви  на  Лівобережжя  .   Київ   з   околицями   до
1669   року   мав   перейти   до   Російської   імперії   .    Польщі
залишалось   Правобережжя   (крім   Києва)   та   Білорусь  .   Землі
Війська  Запорозького  оголошувались  під спільним   управлінням   та
слугували  буферною  зоною  проти  нападу  татар .   Розділ   України
було  документально  оформлено .   Восени   1667   року    українсько
військо   кількістю   в   24   тисячі   чоловік   та    з    кількома
десятками  тисяч  татар  під проводом  Дорошенка  оточує
польську  армію  біля  Підгайців  на  Галичині  .   Та  в   той   час
запорожці  на  чолі   з   Іваном   Сірком   напали   на   Перекоп   і
Дорошенкові  союзники  укладають   з   поляками   сепаратний   мир  .
Закріпившись  на  Правобережжі  ,  Дорошенко  з  військом  переходить
  на   Лівобережжя   і   скидає   свого   лівобережного   колегу    -
гетьмана  Івана Брюховецького ,  таким  чинои  підпорядкувавши   собі
право-  та  лівобережну  Україну .  Сам  Дорошенко  проголошує   себе
 гетьманом  усієї  України .  Тогож  таки  1668  року   він   скликає
Раду ,  де  складає  умови  турецького  протектоорату  :   звільнення
України  від  Вісли  до  Путивля .
       Спостерігоючи   за   успіхами   Дорошенка    певні    зовнішні
політичні   сили   розуміючи    небезпечність    зміцнення    України
активно  беруться  за  підрив  гетьманської  влади .  Досить  тяжкого
 удару  завдали  Дорошенкові  запорожці ,   висунувши   проти   нього
претендента  на  гетьманську  булаву  -  Петра  Суховія ,  якого   до
тогож  визнали  татари  .    Боротьба   з   Суховієм   продовжувалась
цілий   рік  .   Ще   гірше   стало  ,   коли   поляки    проголосили
гетьманом  України  Уманського  полковника   Михайла   Ханенка  ,   з
яким  вони  захопили  на  той  час  майже  все    Правоберіжжя  .   В
1669   році   пробував   домовитись   з   Польщею   ,    використавши
коронування  нового  польського  короля ,  Михайла   Вишневецького  .
В  своїй   домовленості   Дорошенко   вимагав   автономії   в   межах
Київського ,  Брацлавського  та  Чернігівського  воєводств  та  повне
 скасування  унії  .  Його   ж   противник   Ханенко   просив    лише
автономії  для  козаків ,  і  саме  його  затвердив  польський   сейм
.  Боротьба  проти  нього  була  дуже  тяжка .
     Починається   запекла   війна   з   Польщею  .   Виступючи    на
Правобережжя  Дорошенко  призначає  наказним  гетьманом   Лівобережжя
  Дем’яна   Многогрішного  .    Проти    нього    відразу    виступає
московське  військо .  В  1672  році  100  тисячне  турецьке  та   12
тисячне  українське  війська   звільняють   Поділля   від   польської
присутності .  Результатом  цієї   війни   став   мирний   договір  ,
підписаний   в   місті   Бучачі  (нині   Тернопільська   область)   .
Згідно  з   договором  ,   Польща   відмовлялась   від   прав   на  :
Поділля  ,   Брацлавщину   та   частину   Київщини  ,    що    стають
турецькими  провінціями .  Землі  Війська  Запорозького   залишаються
володінням   козаків   під   протекторатом   турецького   султана   .
Польща  зобов’язалась  щороку  виплачувати  Туреччині  контрибуцію  –
22  тисячі  злотих .  Бучацьку  угоду  польські   історики   вважають
як  найганебнішу  в  історії  поьської  корони  .   Однак   польський
сейм   не   затвердив   цей   договір   і   війна   між   Полшьщею  ,
Туреччиною  та  Україною  тривала  далі .  У  1673   році   польський
гетьман  Ян  Собєський  дає  реванш ,  розбивши  турків  під  Хотином
,  та  це  не  рятує  турецькі  провінції   України   від   розорення
турками ,  під  владою  яких  опнилось  Поділля  і  частина  Галичини
 з  Чортковим .  Вони  обертають  храми  в  мечеті  ,   забирають   в
полон  людей ,  грабують  міста .  Населення  тікає  на  Запоріжжя  ,
Слободжанщину ,  Гетьманщину ,  обвинувачуючи  Дорошенка  в   тому  ,
що  закликав  турків .  Улюбленець   народу  ,   він   втратив   його
любов  та  довіру  й   лишився   всієї   народної   підтримки  .  Тим
часом  лівобережний  гетьман  Іван  Самойлович  підбиває  московський
 уряд  скористатися  ситуацією ,   а   саме  :   війною   поляків   з
турками ,   смерть   короля   М.  Вишневецького   та   підготовку   в
Польщі  до  елекції  нового  монарха   -   та   розпочати   війну   з
Дорошенком .  Коли  московсько – козацькі  війська  перейшли   Дніпро
до  них  приєднались  Канівський  та   Черкасьський   полки  .   Цією
силою  було  завойовано  майже  всю   Україну  .   В   березні   1674
року  Самойлович  скликає  в   Переяславі   Генеральну   Раду  ,   на
якій   його   обрано   гетьманом   усієї   України   .    Намагаючись
позбутись  Дорошенка ,  він  обложує  його  столицю   Чигирин  ,   та
на  допомогу  Дорошенкові  приходять  турки  та  татари .  Самойлович
 вимушений  повернутись  на  Лівобережжя .  Турецько – татарські   та
дорошенківські  загони   знищують   на   Правобережжі   всіх  ,   хто
піддався  Самойловичу .  Умань  спалено,  все  населення  вирізано  .

    Тим  часом   новий   король   Ян   Собєський   вирушає   військом
проти  турків  і  зруйновує  Брацлавщину .  Тисячі  людей  гинуть  та
 потрапляють   в   полон  ,   масово   залишають   рідні   домівки  ,
тікаючи  хто  куди .  Україна  в  руїнах .
   На  той  час  Петро  Дорошенко  ,   втративши   1675  року   свого
найближчого  друга  та  радника  митрополита   Йосифа   Нелюбовича  –
Тукальського ,  розчаровується  в  своїй  політиці  .   Він   вирішує
зректися  гетьманства   і   передає   булаву   Генеральній   Раді   в
Чигирині ,  а  клейноди  надсилає  до  Москви ,  здавши  таким  чином
 гетьманство  на  користь  Самойловича   та   Ромодановського  ,   як
того   хотів   російський   уряд  .   Сам    він    милостливо    був
відправлений  в  почесне  заслання :  спочатку  як  воєвода  у  Вятку
 (1679 – 1682),  а  потім  до  самої  смерті  (1698   року)   жив   в
селі  Ярполчі ,  що  під  Москвою .  Там  його  і  поховано .
    Намагаючись   не   допустити   об’єднання   України   і    втрату
власного  впливу  на  Правобурежжі  турки  ставлять  гетьманом  знову
 Юрія  Хмельницького ,   якого   вони   витягають   з   Едичкульської
в’язниці  ,   та   дають   помпезнай   та   гучний    титул    “Князя
Сарматського  ,   Малої   Росії  –  України   і   володаря    Війська
Запорозького” .  В  1677 – 1678   роках   він   разом   з   турецьким
військом  загальною  кількістю  в  200  тисяч   вояків   з   великими
втратами  в  кілька  спроб  здобуває  Чигирин ,  від  якого  на   той
час  залишились  самі  руїни .  Тому  свою  столицю  Юрій   влаштовує
в  Немирові   що   на   Поділлі  .   Організований   ним   похід   на
Лівобережжя   закінчився   повним   провалом  .   Він   так   і    не
спромігся  створити  міцну  гетьманську  владу .   Неврівноважений  ,
підозрілий ,  позбавлкний  реальної  влади ,  він  відштовхував   від
себе  людей   жорстокими   карами   та   тортурами  .   Довго   турки
терпіти  його  не   могли   і   в   1681   році   його   стратили   в
Кам’янець – Подільському .
   Турки  передають  владу  в  країні  Молдовському  воєводі  Іванові
  Дуці  ,   який   почав   активне   заселення   спустошених   війною
районів ,  закликаючи  людей  повертатися  приваблював   їх   різними
обіцянками .  Та  ці  спроби  припинились  з   підписанням   в   1686
році  між  Москвою  та  Польщею  так   званого   “вічного   миру”   -
договору ,   який   визначав   права   та   території   володінь   на
Україні .  На  підставі   договору   Правобережжя  ,   не   захоплене
турками  визнавалось  польським ,  а  Київ  відходив  до  Лівобережжя
.  Земля  між  Дніпром  та  Бугом   залишалась  нейтральною .
   13   серпня  1681  року  в  Бахчисараї   було   підписано   мирний
договір ,   який   закінчив   війну   між   Московською   державою  ,
Кримським  ханством   та   Туречччиною  .   Згідно   з   договором  ,
кордон   між   цими   державами   проходив   по   річці    Дніпро   .
Туреччина  вивзнавала  права   Москви   на   володіння   Лівобережною
Україною ,  а  також  на  контроль  земель  Війська   Запорозького  .
Південна  Київщина ,  Брацлавщина  та  Поділля  залишались  в  складі
 турецьких  володінь .  Територія  між  Південним  Бугом  і  Дністром
 оголошувалась   нейтральною  .    Українське   населення   зберігало
право  ловити  рибу  в  Дніпрі  та  його  затоках ,   добувати   сіль
та  вільно  плавати  по  Дніпру  до  Чорного  моря .   Татари   могли
вільно  кочувати  в  українських   степах   та   полювати   на   обох
берегах  Дніпра .
    Таким    чином   ,    ці    дві    угоди    повністю    утвердили
територіальний    поділ    України   .    До    1686     року     вся
багатостраждальна  ,   розорена   війнами   Україна   була   повністю
розділена  між  сусідніми  державами .

  5 . Лівобережжя .  Іван  Брюховецький  та  Дем’ян   Многогрішний  .

                Проросійська  орієнтація  Івана  Самойловича .
 На  Лівобережжі   після   скінчення   другого   гетьманування   Юрія
Хмельницького   почалась   запекла   боротьба   за   владу   .    Тут
господарювали  промосковські  погляди ,  особливо  серед  старшини  ,
яка   вирішила   зосередити   владу   в   своїх   руках  .    Накзним
гетьманом  стає  Яків  Сомко ,  вихідець   з   багатого   міщанського
роду ,  представник  заможної  старшини ,  брат  першої  дружини   Б.
Хмельницького  .   В    своїй    боротьбі    він    об’єднується    з
представником  рядового  козацтва  Ніжинським   полковником   Василем
Золотаренком  ,   братом   третьої   дружини   Б.   Хмельницького   .
Останнього  старшина  й  хотіла  вибрати  гетьманом ,   таким   чином
забезпечивши  собі   панівне   становище  .    Проти   них   виступив
запорізький  кошовий  отаман   Іван   Брюховецький   ,   вихідець   з
нижніх   верств   козацтва  .   В   червні   1663   року   в   Ніжині
зібралась  так  звана  “Чорна  Рада” -  галасливі  виборчі  збори   ,
в  яких  крім  козаків  взяли  участь  міщани  та  селяни .  Посланці
  російської   корони  ,   підозрюючи   старшину    в    пропольських
симпатіях   підбурює   постих   козаків   та   селян   на   підтримку
Брюховецького  ,  одночасно  шляхом  арешту   усуває   від   боротьби
Золотаренка  та  Сомка .  Згодом  їх  було  страчено .
    Гетьманом  Лівобережної  України  обирають  Івана   Брюховецького
(рік.  народ. невід. – 1668) .  Певний  час  перебував  на  Січі ,  у
 1661 – 1663  роках  був  кошовим   отаманом  .   Це   був   яскравий
представник  доби  Руїни .  Типовий  демагог  ,   він   був   чудовим
промовцем  і  вмів  добре  впливати  на  юрбу .  В   своїй   політиці
був  антиподом  Тетері – він  повністю   визнавав   зверхність   царя
та  був  палким  прихильником  Москви .  В  1665  році   Брюховецький
на  запрошення  царя  відвідав  Москву ,  де  йому  присвоєно  боярсь
кий   титул   і   де   він   одружився   з   княжною   Долгорукою   .
Підписані  тоді   ж   так   звані   Московські   статті   не   тільки
підтверджували  Переяславські  статті  1659  року ,  та   ще   більше
обмежували  права  українського  народу .  Згідно  з  цим   договором
в  усіх  полкових  містах  України  вводились  московські   залоги  ,
вся  податкова  система  перейшла   до   московського   управління  ,
гетьман  не   мав   права   вести   які   небуть   зовнішньополітичні
стосунки   ,    митрополит    Київський    призначався    московським
патріархатом .  Московські  чиновники   активно   взялись   за   свою
справу ,  і  серед  народу  почали  з’являтись  ознаки  незадоволення
,  які   поступово   зростали  .   Та   переповнив   чашу   народного
терпіння   складений   1667   року    між    Москвою    та    Польщею
Андрусівський  договір ,  на  підписання  якого  українську   сторону
навіть  не  запросили .  В  1667 -   1668   роках   по   Лівобережній
Україні  прокотилась  хвиля  повстань  проти  московських  залог ,  і
 Брюховецький ,   побоюючись   загального   повстання   і   розуміючи
неминучість   зміни   політичного    курсу    1668    року    скликає
Генеральну  Раду ,  де  перед   старшинами   заявляє  ,   що   єдиний
шлях  порятунку  для  України  –  вигнати   московських   воєвод   та
просити    протекції    турецького    султана   .    До     Царгорода
відправляють   послів  ,   і   султан   згоджується   на    прийняття
підданства  України  на  умовах  васальної  залежності  .   Одночасно
Брюховецький  веде  таємніф  переговори  з   гетьманом   Правобережжя
Дорошенком ,   який   також   веде   переговори   з   Туреччиною   та
Кримським  ханом .  На  обох  боках  Дніпра   починається   повстання
проти  московської присутності  на  Україні  .   Весною   1668   року
Дорошенко  переходить  Дніпро ,  тріумфіально  крокуючи  по   Україні
.  Народ  вітав  його  і  переходив  на  його  бік .   Це   був   час
найвижчого  тріумфу  Дорошенка .   Коли    він   наблизився   до   с.
Будищі  поблизу  Опішні ,  де  стояв  табір  Брюховецького ,   козаки
збунтувались  проти   Брюховецького   і   вбили   його  .   Дорошенка
проголошують  гетьманом  обох  сторін  Дніпра .
   В  тому ж  таки  1668 році  Дорошенко ,  змушений  повернутися  на
  Правобережжя   для   боротьби   з   почавшими    наступ    поляками
прозначає    наказним    гетьманом     Лівобережжя     чернігівського
полковника  Дем’яна  Многогрішного  (рік народ. та смерті невідомі) .
 Вихідець  з   селянської   родини   на   Чернігівщині  ,   військову
службу  почав  у  Б. Хмельницького .  З  1663  року  -  чернігівський
 полковник .  Противник  укладання  Андрусівської  угоди  1667   року
.  Підтримував  антимосковський  виступ  І. Брюховецького  1668  року
.  Людина  проста ,  не  маюча  освіти  ,  пряма  та  нетакактовна  ,
він  мав  репутацію  ватажка ,  здатного  змусити   своїх   підлеглих
якщо  не  віддано  служити ,  то  хоч  підкорятися  своїй  волі .   З
падіння  па  Правобережжі  Дорошенка  і  тиском ,  в  тому  числі   й
військовим ,  з  боку  Москви  Многогрішний  клянется   на   вірність
цареві   та   дістає   його   визнання   як   гетьмана   Лівобережної
України .  Укладена  ним  3  березня  1669  року  в   місті   Глухові
угода  чіткіше  визначала  автономію  України  в  складі  Московської
 держави .  Складалась  з  27  основних  та  12  додаткових   пунктів
,   що   стосувались   лише   київських   та   ніжинських   міщан   .
Глухівські  статті  підтверджували   чинність   “Березневих   статей”
1659  року .  Гетьман   України   позбавлявся   права   дипломатичних
відносин ,  обмежувався  перехід  селян   в   козаки   і   навпаки  .
Організовувався  компанійський  полк ,   який   виконував   поліційні
функції .  Глухівські   статті   дещо   послаблювали   централізовану
політику  царизму  на  Україні . Російські  залоги  залишались   лише
в  чотирьох  містах  (Київ ,  Чернігів,  Ніжин,  Переяслав) ,   а   з
інших  виводились .  До   тогож   воєводи   могли   вирішувати   лише
військові   питання  .   Всі   податки   впливали   до   гетьманської
скарбниці .  Число  війська  встановлено  в 30   тисяч  .   Київ   та
округи  залишались   під   владою   гетьмана  .   Міщани   Києва   та
Ніжина  звільнялись  від  податків  .   Очевидно  ,   такі   поступки
були  продиктовані   висновками  ,  зробленими   московським   урядом
враховуючи  досвід  відносин   з   українським   народом   за   часів
гетьманування   І.  Брюховецького  .   На   тлі    спустошеного    та
затероризованого   поляками   Правобережжя   контрольований   Москвою
Лівий  беріг  Дніпра  виглядав  більш  привабливо  ,   особливо   для
біженців .   Під   владу   Многогрішного   вступили   два   полки   -
Прилуцький   та   Переяславський  .  Сам   Многогрішний  взявся    за
встановлення    правопорядку    та    спокою    на    Лівобережжі   ,
використовуючи  для  цього  загони  компанійців .  Активно   бореться
з   старшинською   олігархією   .    Сам    призначає    та    змінює
полковників  ,   сотників  ,   без   суду   їх   карає  ,    накладає
податкина  старшину  та  духовенство .  Але  його   нетактовність  та
самовласність ,  абсолютизм  та  невміння  порозумітися  з  старшиною
 стають  основними  причинами  змови  проти  нього .  Від   козацької
верхівки   до   Москви   пішли   доносии  ,  в   яких   Многогрішного
обвинувачено  в  зв’язку  з  Дорошенком  та  в  намірах  перейти  під
 зверхність  Туреччини .  1672  року  Дям’яна  Многогрішного  скинуто
 з  гетьманування ,  арештовано  та  ув’язнено  іркутській   в’язниці
.  По  звільненню  1688  перебував  на  військовій  службі  в  Сибіру
,  1696  року  залишив  службу  і  постригся  в   ченці  .   Востаннє
згадується  в  документах  1701  року .
    Протягом   трьох   місяців   в   Україні   правила    старшинська
олігархія ,  намагаючись  обмежити  владу  наступного  гетьмана .   І
це  дуже  подобалось  офіційній  Москві .  На  Генеральній   Раді   в
Козачій  Діброві  біля  Путивля  було  поновлено  договір  з  Москвою
  та   обрано   нового   гетьмана   -   генерального   суддю    Івана
Самойловича  (рік народ. невід. – 1690) .   Народився   в   Ходоркові
на   Житомирщині   в   сім’їсвященика  .   Навчався   в    Київському
колегіумі .  Служив  писарем  в  козацькому  війську ,  був  сотником
,  а  у  1668-1669  роках  -  чернігівським  полковником  .  У   1669
– 1672  роках  -  генеральний  суддя .  Людина  освічена , з  широким
 світоглядом ,  талановитий  політик  та   патріот  ,   він   прагнув
об’єднати  українські  землі  та  дати  їм  незалежність .  Беручи  в
 свої   руки   булаву  ,   Самойлович   прийняв   ряд   умов  ,   які
обмежували   владу  гетьмана ,  також  проводячи  лінію  старшинської
 верстви ,  надаючи  державі  аристократичного   характеру  .   Перед
усім   він   не   мав   права   судити   та   карати    представників
старшини .  Компанійський  полк ,   який   підкорявся   безпосередньо
гетьманові   примусили   розпустити   .   Самойлович    не    скликав
Загальної  Ради ,  а  обмірковував  всі  справи  з  Радою  Старшин  .
Створив   інститут   бунчуових   товаришів  ,   до   якого    входили
переважно сини  старшин ,   що   перебували   в   близькому   оточені
гетьмана  й  виконували  спеціальні  доручення ,   готуючись  зайняти
 посади ,  звільненні  їхніми  батьками .  Поява   такого   інституту
сприяла  створенню  старшинських  династій  на  Лівобережжі .  Та   й
взагалі ,  за   15  років  правління   І.  Самойловича   зформувалась
гетьманська  держава  з  монархічним  характером .
    В  своїй  зовнішній  політиці  Самойлович   намагався   підкорити
всю  Україну  і  боровся  проти   тенденцій  Запоріжжя  вести  окрему
  політику  .   Він   притягує   під   свою    владу    правобережних
полковників ,  у  1674  році  йому  передає  булаву  Михайло  Ханенко
,  а  в  1676   на  його   користь   зрікається   гетьманства   Петро
Дорошенко .  Це  був  піковий  період  в  гетьмануванні Самойловича ,
 коли  його  проголосили  гетьманом  усієї  України .  Правда   через
два  роки  турки  з  Ю. Хмельницьким  витіснили  його  з  Лівобережжя
.  Відступаючи ,  він  організовує   масове   переселення   людей   з
Правобережжя на  Лівий  беріг ,  інколи  й  використовуючи  примусово
– силові  методи .  Це  бу  так  званий  “великий   згін”  .   Довгий
час  свого  гетьманування  підтримував  добрі  відносини  з   Москвою
.  Там  виховувались  його  сини  ,  свою   дочку   він   одружив   з
боярином  Ф.  Шереметьєвим  .   Щоб   поширити   кордони   України  ,
Самойлович  радив  цареві  заявити  Польщі   претензії   не   Західну
Україну ,  Волинь ,  Підлящща ,  Поділля ,  Підгір’я ,  Червону  Русь
,  які  завжди  були  частиною   України  .   Також   він   намаговся
приєднати   до   України   Слободжанщину  ,   яка    була    заселена
українцями .  Та  ці  обдва  домагання  не  мали  успіху .
   На  початку  1680-их   років   Австрія  ,   Венеція  ,   Польща  ,
Ватикан  та  Москва  почали  укладати  антитурецьку ,   а   разом   з
тим  й  антикримську  коаліцію ,  так  звану  “Священу  Лігу”  ,   до
якої  було  запрошено  й  Україну .  Та  Самойлович  відмовився   від
участі  в   коаліції   ,   розуміючи  ,   що   знищення   татарського
ханства  може  пошкодити  втіленню   його   планів   щодо   створення
незалежної  держави ,  яка  буде  оточена  московськими   володіннями
.  Також  Самойлович  був  проти  зближення  Москви  з  Польщею .  Та
 з  підписанням  в  1686  році  “вічного   миру”   між   Польщею   та
Москвою   імовірність   реалізації   його   намірів   стала    досить
примарною   .     В    1687    році    починається    війна     проти
мусульманського  світу  .   Австрія  ,   Польща   та   Венеція   мали
вдарити  по  Туреччині ,  Росія   -   на   Крим  .   Та   перспектива
війни  з  Кримом  була  дуже  непопулярна  серед  козацької  старшини
,   серед   якої   було   багато   колишніх   “дорошенківців”  .   Не
розкриваючи  справжніх  причин  свого  небажання  починати   війну  ,
Самойлович  марно  пробує  переконати  царський  уряд  ,   що   похід
величезної  армії  серез   випалені  сонцем  степи   буде   зв’язаний
з   великою  небезпекою .  Але  все  марно ,  і в квітні   1687  року
похід  почався  .   100   тисячне   московське   військо   йшло   під
командуванням  князя  В.  Голіцина  ,   фаворита   царівни   Софії  ,
майже  50  тисячне  козацьке   військо   вів   сам    гетьман  .   Не
доходячи  до  Січі ,  коло  річки  Карачокрак ,  Голіцин  несподівано
  накозав   військам   повернути   назад   .    Тільки    40    тисяч
московського  та  українського  війська  під  командуванням  Неплюєва
  та  середнього  сина  гетьмана  Григорія   Самойловича   пішла   на
Запоріжжя ,  де  й  потерпіли  невдачу .  Причини  відступу  Голіцина
 залишаються  неясними .   Офіційну  версію   –   брак   фуражу   для
коней  -  сучасники  спростовують ,   бо   паші   було   достатньо  .
Можливо ,  що   Голіцин  ,   знаючи   про   небажання   старшини   та
гетьмана   брати   участь   в   цій    компанії    просто    побоявся
заходити  далеко  в  степи .   Та   потрібно   було   перекласти   на
когось   відповідальність   за   невдачу  ,   і   для   цього    було
використано  один  з  останніх  доносів   старшини   на   гетьмана  .
Взагалі ,  за  час  правління  Самойловича   старшина  скаржилась  на
 те ,  що  він   не   скликав   Ради  ,   брав   хабарі  ,   роздавав
родичам  землю .  Були  нарікання  на  його  некозацьке  походження .
 Та  головною  причиною   незадоволення   козацької   верхівки   було
намагання  перетворити  Гетьманську  Україну  на  спадкову   монархію
,  створивши  власну   династію  правителів .  В  доносі ,   поданому
Голіцину   гетьмана  Самойловича    звинувачено    у    зв’язках    з
татарами.    Донос  підписала  стара ,  заслужена  дружина  ,   серед
неї  –  Кочубей ,  Лизогуб  ,   Дунін   -  Борковський  ,   Забіла  ,
Гамалій  та  інші .  Військо  знаходилось   коло   річки   Коломак  ,
коли  з  Москви  прийшов   наказ   про   арешт   гетьмана   та   його
родини  .   Івана   Самойловича   та   його    сім’ю    заслано    до
Тобольська ,  а  його  сина  Григорія ,  після  тортур   страчено   в
Сєвську .
   На  першу  звістку  про   арешт   Самойловича   козаки   відповіли
заворушеннями:   в   Гадяцькому   та   Прилуцькому   полках    побили
старшину ,  а  в  інших  -  пограбували .
       Таким    чином   ,    за    часів    гетьманування    спочатку
Многогрішного ,  а  потім   Самойловича   на   Лівобережній   Україні
скінчується    доба   Руїни   і   починається    новий    період    -
Гетьманщина .


                                                  Заключення .
    В  заключенні  цієї  роботи  хотілося  підвести  деякі   загальні
підсумки  і  відповісти  на   питання  ,   як   могутня  ,   сповнена
рішучості  відстоювати  свою  незалежність  ,  свою   тяжко   здобуту
волю ,  країна ,   маючи   чималу   міжнародну   вагу   та   одну   з
найсильніших  армій  ,  країна ,  яка  одна  з   перших   в   Східній
Європі  реалізувала   та   прийняла   основні   норми   та   принципи
демократичного   правління  ,   керуючись   якими    існує    сучасне
людство  ,   а   саме   такою   була   Україна   за   часів   Богдана
Хмельницького,  втратила  всі  свої  здобутки  і   через   менш   ніж
30  років  після  його  смерті    перестала   існувати   як   цілісна
територіальна  одиниця ,  щезнувши   з   мапи   Європи  ?  Як   горда
козацька  нація ,  яка  перед  усе  цінувала  і  відстоювала   власну
свободу ,  допустила  прийняття  зверхності  хижаків  -  сусідів   та
дозволила  знову  загнати  себе  в   кайдани  ,   змарнувавши   таким
чином  всі  здобутки  Визвольної  війни  1648 – 1656  року ?
   Однією  з   найголовніших   причих   виникнення   доби   Руїни   в
історії   України   треба   вважати    внутрішні    протиріччя    між
елітарними  та  егалітарними  тенденціями   в   розвитку   козацького
суспільства .  На  протязі  всього  розглянутого   періоду   інтереси
правлячої   верхівки   -   козацької   старшини   та   знаті   завжди
ставали  поперек  дороги  інтересів  та  бажань  простого   народу  :
рядового  козацтва ,  міщан ,  селян .   Ще   за    часів   створення
Української    держави    Богданові    Хмельницькому    треба    було
кардинально   оновити   всі   гілки   влади  ,   не   допустити    до
керування  країною  людей ,  які  були  типовими   уламками   старого
ладу  ,    з    своїми    усталеними    поглядами    та    абсолютним
неприйняттям    суспільства     рівноправних     людей    .     Після
Хмельницького  не  було  більше  людини ,  яка  б  мала  таку   владу
та  вагу  в  суспільстві ,  і  могла   реалізувати   хоча   б   схожу
ідею  .   З   іншого   боку   простий   народ  ,   звільнившись   від
кріпацького   ярма  ,   нав’язаного   польською    шляхтою    отримав
нарешті ,  те  чого  завжди  хотів  -  волю .  І  цей  свій  головний
 здобуток ,  омитий  кров’ю  тисячів  загиблих   повстанців   простий
люд   відстоював   до   останнього  .    Якщо   з’являлась   найменші
ознаки   зазіхань   на   ці   завовання  ,    мирні   народні    маси
вибухали  повстаннями  та  заколотами .
    Іншою ,  але  не  менш  важливою  причиною  невдачі  українського
 народу   в   період   1657  –  1686   роки   можна   назвати   повну
відсутність у  правлячої   верхівки   чітко   окреслених   політичних
цілей  ,   а   також     відповідних    методів    та    інструментів
управління   всіма   верствами   українського   суспільства  .   Якщо
оглянути  загальні  риси  осіб  ,   які   тримали   владу   в   своїх
руках  в  цей  період (гетьмани ,  старшина , духовенство) ,  то   ми
бачимо ,  що ці  люди ,  більшість  з  яких   мала   чималий   досвід
керування ,  як  державного  так  і  військового ,   і   розпочинавші
свої   перші   політичні   кроки   біля   Б.Хмельницького    прагнули
Україні  тільки   добра  та  процвітання .  На   жаль  ,   шляхи   та
методи  досягнення  своїх  благородних   цілей   вони   вибирали   не
завжди  такі ,  які б  були  бажані  для  простого  люду   й   країни
вцілому .  І  що  найголовніше ,  це  відсутність  одностайності   та
взаємозгоди  серед   правлячого   елементу   в   прийнятті   важливих
державних   рішень  ,   неспроможність   знайти   спільну   мову   та
об’єднатися  перед  лицем   загальної   загрози  .   Схожі   проблеми
переслідують  Україну  на  протязі  усієї  її  історії ,   навіть   у
наш  час .
   І  нарешті  не  треба  забувати  про  зовнішнє  втручання   деяких
зацікавлених   країн   в   внутрішні   справи    України   .    Таких
зацікавлених  країн  було  три  -  Польща ,  Туреччина  та  Росія   й
кожна  з  них  мала  на  Україні  свої   певні   інтереси  .   Польща
після  повстання  1648  року   втратила   один   з   найприбутковіших
районів   Східної   Європи  ,   і   тому   зрозуміле    її    бажання
повернути  Україну  в  свій  склад  будь  –  якою   ціною  .   Інколи
йдучи  на  такі  поступки ,  про  які  до  Хмельниччини  й  мови  йти
 не  могло   (наприклад ,  Гадяцька  угода  та  інш.) .  Для   Польщі
Україна  була  ще   захисною   буферною   зоною   між   татарами   та
турками .  Для  Туреччини  Україна  -   це   постачальник   основного
джерела  доходів  турецької  казни  -  работорговлі .  Але  найбільші
 інтереси  тут  мала  Російська  імперія .   На   той   час   Україна
знаходилась   на   вищому   щаблі   культурного    та    економічного
зростання  ніж  Росія .  Для  Москви  козацька  держава  була   таким
собі   взірцем   і   союз   з   якою   був   дуже   важливий   як   з
військово – політичних ,  так  і  з  культурних  питань .  Таке  собі
 “вікно”   в   південно  –  західну   Європу  .  І   для   підкорення
багатостраждальної   України   ці   “сусіди”   використовували   любі
матеріали  та  методи .  Занадто   вже   “смачним”   був   цей   шмат
землі  в  центрі  Східної  Європи .
   За  всю   свою   історію   Україна   пережила   багато   горя   та
негараздів ,  але  доба  Руїни  є  одним  з  найсташніших  періодів ,
 передусім  за  те , що  найкращі  сини  українського  народу  гинули
 не  від  чужої  зброї  загарбника ,  а  від  руки  свого   ж   брата
-  українця .  І  гадаю ,  це  стало  гарним  уроком  для   наступних
поколінь .  Може   стане  й  для  нас …



                                           Література .

1 .  Україна . Історія  .   О  .  Субтельний   1993  рік   вид  -  во
“Либідь”
      м .  Київ
2 .  Історія  України .  Н . Полонська – Василенко  1995 рік   вид  –
во  “Либідь”
      м .  Київ
3 .  Літописна  оповідь  про  Малу  Росію  та  її  народ  і   козаків
узагалі .
      О .І . Рігельман  1994 рік  вид - во  “Либідь”   м . Київ
4.   Ілюстрована  енциклопедія   історії   України  .   О  .  Кучерук
1998 рік
      “Спалах  ЛТД”   м . Київ
5.   Ілюстрована  історія  України .  М  .  Грушевський     1992  рік

      М.П.  “ Райдуга “   КООП   “ Золоті  ворота “   м .  Київ




Для добавления страницы "Руїна"в избранное нажмите Ctrl+D
 
 
   
 
Хронология
 
 
Библиотека
 
 
Статьи
 
 
Люди в истории
 
 
История стран
 
 
Карты
 
   
   
 
Рефераты
 
 
Экзамены, ЕГЭ
 
 
ФОРУМ
 
 

В избранное!
нас добавили уже 8104 человек...
 
   
   
РЕКЛАМА
 
   
 

   
Поиск на портале:
вверх
История.ру©Copyright 2005-2021.
вверх